В 1926 році з'являється маленька земляночка, на хуторі Підколіно, яка через деякий час поступово перетворюється в школу. Навчання учнів відбувалося разом: учні першого, другого і третього класів навчалися в одній кімнаті. Взимку школу обігрівали соломою.
На території теперішньої школи була будівля , в якій жив дуже добрий лікар Йоган Бейтельзбахер, в якого було три сини. І для одного з них він планував збудувати будинок, для якого було привезено вже каміння і ліс .Але в 1930 році під час ніби так званого розкуркулення всіх німців, які проживали на території України, виселяли в Казахстан і Сибір. Німці під час цього заворушення розпродували всі свої речі. Бейтельзбахера теж виселили, а всі будівельні матеріали залишилися. Жителям села Петрівського не залишалося іншого варіанту, як із залишившихся матеріалів збудувати школу. Будівництво йшло наполегливо, тому що жителі були самі зацікавлені в будівництві, адже це для їхніх нащадків. Закінчилося будівництво в 1932 році,, з успішними результатами. На пустельному місці величаво стояла школа. Хоч вона розташована на території Петровського, але так як вона була в землянці на Підколіно, то вона зберегла назву Підколінська.
В 1933 році на поріг нової, великої школи ступили перші учні, вона зустріла їх з розкритими обіймами. Школа була семирічною, в кожному класі було багато дітей і тому було вирішено кожен клас розділити на два класи, в кожному з яких навчалося не менш як 20 учнів. З першого по шостий було по два класи, а вже в сьомому класі залишалися лише сильніші учні і існував лише один сьомий клас. Так як підручників було мало, вчителі всілякими зусиллями навчали учнів всього того, що самі знали.
З початком війни село Петрівське зайняли румуни. В роки війни школа не працювала, а в самій будівлі під час румунської окупації були розташовані конюшні. А з 1944 року, після звільнення села від окупантів, в школі відкрили шпиталь.
З 1946 року школа знову починає працювати. До першого класу зараховували дітей від 9 до 12 років. З 1946 по 1950 роки в школі навчалося 216 учнів.
Після війни школі було приблизно 18 років, а виглядала на всі 70. Стіни були з різаного каміння, а дах покритий білою черепицею. Кругом високі бур'яни . Гарний сад, але дуже зарослий бур'янами, багато фруктових дерев. Знадвору школа не білена, вікна, де не було скла, забиті фанеркою, жерстю. Підлога дерев'яна, але там, де коні повибивали, завальковано глиною. Класи укомплектовані частиною старих, відремонтованих парт для молодших класів, для старших 5-7 класів частково такі ж парти, столи і довгі ослінчики. Дошки пофарбовані різними кольорами. Школа працювала в дві зміни - ранкова 1-4 кл., вечірня - 5-7 кл. У кожному класі було по ЗО - 40 учнів. Школу обігрівали соломою. З ранку ще відчувалось якесь тепло, а вже до другої зміни вітер гуляв по класах і коридорі. Чорнило замерзало, діти дихали, щоб його розігріти. Підручників взагалі не було, один – два підручники на весь клас. Про буквар і мови не було. Вчителі писали літери на папері, розкладали по одній на парту. Складали слова, вчились читати і писати гуртом. І вчились! Навчались!
Школа, педколектив завжди були центром всіх подій, які відбувалися в селі, колгоспі. Загальноколгоспні збори проходили систематично у школі. Була тісна дружба між батьками – колгоспниками і вчителями. До цих пір ця дружба продовжується. Всі вже старенькі, сивочолі і вчителі, і учні, але завжди пам'ятаємо шкільні роки.
Скільки директорів, завучів промайнуло. Кожен вимагав і керував по своєму.
ДИРЕКТОРИ: ЗАВУЧІ:
Варбанець Микола Іванович 1946-49р.р. Червонюк Євгенія Іванівна1946-53р.р.
Савченко Іван Герасимович 1950-51р.р. Прокопов Микола Дмитрови1954-56р.р.
Єфремова Марія Миколаївна. 1952-53р.р. Сівак Андрій Максимович. 1956-57р.р.
Сівак Андрій Максимович. 1957-77р.р. Зайченко І.Ф
Загорняк Пилип Петрович. 1978-79р.р. Луценко Олександра Іванівна1978-79р.р.
Луценко Олександра Іванівна1979~86р.р Петренко Анатолій Васильович І979-80р.р.
Гонтаренко Валентина Марківна 1986-88р.р Стецюк Любов Йосипівна. 1981-89р.р.

Варбанець Ганна Вікторівна 1988-92р.р Шпаковська Алла Степанівна 1989-99р.р

Луценко Олександра Іванівна 1992-96р.р

Перчеклій Олена Іллівна 1996-99р.р

Шпаковська Алла Степанівна з 1999-по сьогодні, завуч Білан Марія Василівна з 2003 р.
З 1946 – Підколінська школа відносилась до Цебриківського району, з 1950. відносилась до Роздільнянського району, з 1960-1961р.р. до Цебриківського району, з 1972 відноситься до Великомихайлівського району і з 1 квітня цього року отримала назву – Петрівська.
Територія школи займає 3 га. Із них 0, 5 га. - шкільна ділянка. З 1989 - 1990 навчального року школа стала неповною середньою. З 1994 - 1995 навчального року школа отримала статус середньої.
Майже половина колишніх учнів живуть і працюють в рідному селі. Окремо хочеться відмітити колишніх учнів, які на даний час працюють в рідній школі. З 14 вчителів педколективу, 10 із них є колишніми учнями цієї школи. Після школи розлетілись вони по вузам і через певний проміжок часу всі повернулись з дипломами до рідної школи.
Завдяки наполегливій праці педколективу, більшість їхніх випускників є студентами академій, університетів, інститутів, технікумів.
За роки свого існування школа вручила свідоцтва і атестати 1379 учням. Із них були відмінниками 38 чоловік.
Гордістю школи є 9 учнів, які закінчили школу з золотими та срібними медалями:
Вчителі працюють з надією на те, що майбутні випускники продовжать славу школи. 2012 р . за Державною програмою школа отримала «Шкільний автобус», який підвозить учнів с.Козакове й Наливайкове до школи. Село живе, коли не сплять лелеки, Із виріїв вертаються далеких, Приносять діток до домівок тихих, Нас захищають і відводять лихо. Село живе, коли сміються діти, Коли у травах пломеніють квіти, Коли пшениці заквітчають поле, Коли живе, працює рідна школа!!!