...Із тридцять третім голим роком,

Голодно-голим та німим,

Та тричі пухлим. Хай би з ним

Поїли б кору і комору,

Траву і шкуру, цвіль і міль,

Та мерли б жовті, як з похміль,

Без трун понесені із двору.

Нізащо. Просто. Без вини.

Голодомо́р 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян^[1].

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років
безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних
масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах
та здійснювала його експорт за кордон під час Голодoмору, забороняла та
блокувала виїзд голодуючих поза межі України^[2], відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону^[3].
Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що
спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами
тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство^[4], причини цього масового злочину ніколи в СРСР
не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не
поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду ^[5].
Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише
навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про
нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод у Поволжі 1921-1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни
висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній
літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади
стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво
демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері,— стан
реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.